Коли написала перший пост у найтемніший період життя, з надією що буду писати майже не щодня і звичайно ж забила.
Така вона я, ніколи не можу довести нічого до кінця.

Вересень. Розставання з тобою. 7 років. ОМГ як же то було морально важко розходитись, все було максимально складно, але я б ніколи не змогла кинути хлопця, який в самому пеклі України, тому… дякую? Дякую що моє життя перестало бути на паузі, дякую що заблокував мене у всіх соцмережах, дякую що перестала плакати, дякую що взяв цей крок на себе.

Відчуття що помираєш, але залишаєшся жити. Відчуття, ніби розвивається біполярочка, в один момент відчуваю себе щасливою людиною, і інший – затрьохсотилась на алкогольному фронті.

Ми проживаємо скільки життів в одному житті, і от воно, чергове наступне моє життя.