Сучасна реальність мого життя - цілодобовий самоаналіз.
Щоб не здуріти, хочу писати принаймні частину думок сюди, для себе.
Такий спосіб блогу/життя в мене вже був з років так 14-ти і до 22-х. Тоді я зверталась до блогу тільки тоді, коли була в розпачі і потребувала допомоги від самої ж себе (дивно звучить правда?)
Не можу сказати, що я на межі, але думаю для мене буде корисно згадати, як я записувала частину своїх думок і переживань в блог, бо мала таку мрію, як написання книги про власне життя ( ну а хто з вас про це не думав?)
Згадуючи проблеми, про які я писала колись, стає смішно, але не будемо знецінювати свої емоції, коли і як би ми їх не відчували.
Хотіла б дати одразу собі настанову - ділитись різними емоціями і переживаннями, а не тільки коли накриває.
Тому, що nothing else matters.